Ви знаходитесь тут: Головна > ЛІТЕРАТУРА > Питання, задані людству війною

Питання, задані людству війною

Скільки часу людству вдавалося обходитися взагалі без єдиної війни і збройного конфлікту? Як кажуть, підрахували – і розплакалися. По суті, воювати і завойовувати, вбивати і бути вбитими закладено в людській природі.

Звідси, власне кажучи, і випливає перше питання до всього людства – чи можливо переламати цю негативну тенденцію, виправити недосконалу людську природу? І відповідь на нього, на жаль, напрошується, скоріше, негативний, ніж позитивний.

Люди так влаштовані, що їм все мало, хочеться ще. Це стосується і видовищ, і життєвого простору, і гострих вражень. До того ж, недарма деякі письменники відкрито називали людину найнебезпечнішим з усіх тварин – адже він наділений розумом і вельми винахідливий в укладення зла. Тому що в творенні добра неможливо бути винахідливим – ти твориш добро тому, що не можеш інакше, ти такий по натурі. А волосся стає дибки, коли дізнаєшся, скільки видів тортур і страт існує в світі. Ось де розгулялася витончена фантазія найнебезпечнішого з усіх тварин! Так що воювати, мабуть, людство не припинить ніколи. Ось і хлопчаки свого часу грали в «войнушку», як би приміряючи на себе роль майбутнього воїна.

Інше питання – ціна людського життя. Чи є вона? Існує красива легенда про те, що коли падає зірка з нічного неба – це свого роду нагадування – обірвалася, закінчилася чиєсь життя. І це трагедія, бо поки людина жива – все або дуже багато чого ще можна виправити. Війни ж, об’єктивно кажучи, послужили звикання до смерті, болю, жаху. Ми втратили поріг пристойності і міри.

Є навіть підрахунки, скільки часу жив рядовий, необстріляний солдатів на передовій в перші місяці Великої Вітчизняної війни. Рахунок йшов навіть не на хвилини – на секунди. На війні у солдатів дитяча психологія: день пережитий – і, слава Богу. Не вбили сьогодні – авось, не вб’ють і завтра. Солдат живе одним днем. Наша свідомість не може вмістити інформацію про сотні й тисячі вбитих, відкидає її, бо це занадто страшно і вкрай. І навіть у так званій «мирної» життя ми, на жаль, теж звикаємо до ДТП, ПП і всяким форс-мажорних ситуацій.

Нарешті, третє питання – чи можна якщо вже чи не відмовитися від війн зовсім, то хоча б звести жертви, принесені на вівтар перемоги, до мінімуму, не посилати солдат на забій? Досвід деяких вітчизняних полководців і воєначальників показує, що так, це можливо. Особливо коли майбутній маршал сам пройшов шлях до цього високого звання від рядового солдата і знає не з чуток, наскільки важка ця ноша. Але є й ті, хто віддає перевагу воювати не вмінням, а числом.

Недарма інші історики досі вперто воліють стверджувати, що ми перемогли в тій війні тільки тому, що завалили Європу трупами, що розташовували величезними людськими ресурсами, яких не було у переможеною в кінцевому підсумку Німеччини. Своя правда в цьому твердженні є, заперечувати важко. Але рішення приймає командир – причому, на місці, в екстремальній ситуації. І іноді він змушений чинити за принципом найменшого зла, щоб не допустити найбільшого, наприклад, послати на вірну смерть одну групу бійців, які, ціною своїх життів, врятують цілу армію.

Так, війна ставить чимало запитань. Шкода тільки, що не завжди на них є готові відповіді, якщо вони є взагалі.

Залишити коментар